Сім’я: батько, мати, і їхній п’ятирічний син Гоша сиділи за вечерею. — Мам, — раптом спитав син, — чому це я на тата не схожий? — Хто тобі таке сказав?! — різко випалила матір. — Не кричи на дитину, — приструнив батько, і тут же підколов дружину, — чи тобі є що сказати? — Ти хоч думай, перш ніж сказати! — Перенесла «вогонь» на чоловіка дружина. — Ти мене у зраді звинувачуєш?! — Якщо ти чиста, тоді чому ти нер вуєшся? — Подивилася б на тебе, якби тебе звинуватили у подібній гидоті! Задушу гадюку, яка посміла таке дитині сказати.
— Та хто тебе звинувачує? — Та хоч би ти! — Нічого такого я не казав! — Буквально не сказав, але поставив питання з підковиркою! Якщо ти в мені сумніваєшся, значить розлюбив! Чи взагалі ніколи не любив? — А може, це ти мене ніколи не любила! – почав закипати батько. Слово за слово і нависла загроза грандіозного сkандалу. Але тут знову своє «вагоме» слово сказав Гоша. — Мам, тату, а чого ви лаєтеся? Адже просто треба зробити мене схожим на тата. Батьки, відкривши роти, дивилися на сина. — Як це? — першим очухався батько. — Дуже просто. Треба
для мене куnити молоток та ножівку, – пояснив син. Батьки переглянулись і витріщилися на своє чадо. — Поясни, — нарешті зміг вимовити батько. — Я знову в садку стільчик зламав, — зітхнувши почав свою розповідь Гоша. — А Марина Петрівна сказала: «Ти, Гоша, зовсім на тата не схожий! Він приходить, лагодить нам меблі, а ти тільки ламаєш!». Тату, ти мені куnиш молоток та ножівку? Я стільчик полагоджу, і знову буду схожим на тебе. Тут батько вибухнув таким сміхом, що затремтіли шибки. А мати вnала на стілець і уткнулася в долоні обличчям.