Аліна все в будинку перерила, але не могла знайти обручку, яку колись подарував їй чоловік на день наро дження. Кільце було зо лоте, досить доpоге, тому вона зовсім не хотіла його втратити. -Юро, Ти кільце з мого ящика з прикрасами не брав? – причепилася вона до чоловіка. Юрій намагався пояснити, що нічого не чіпав, але дружина не вірила. – Ну, а хто ще міг взяти мої речі? – допитувалася жінка. В результаті черга дійшла і до маленького Михайла, який як ні в чому не бувало сидів у кутку і грав у машини.
– Мишко, ти мамине кільце не бачив? – Запитав батько – Зо лоте? Батьки переглянуся та кивнули. -Бачив, це я його взяв. -Навіщо? -Це секрет, але я можу вам розповісти. -Розкажи! -До нас у садок прийшла нова дівчинка, вона просто неймовірно красива! Я хочу з нею одружитися! Зроблю їй завтра пропозицію! Батьки посміхнулися. -Це кільце їй буде велике, давай kупимо їй відповідне за розміром, добре?
Мишко неохоче, але погодився. Батьки поставилися до його захоплення з гумором, kупили наступного дня дитяче колечко для його коханої . Відтоди минуло двадцять років. Мишко привів у будинок наречену, щоб познайомити з батьками. -Мам, тату, пам’ятаєте Олю з нашого дитячого садка?
