У нас з чоловіком несу місність. У сенсі ми не можемо зачати дитину разом. Окремо кожен з нас може стати батьком. Разом ніяк.
Але ми дуже любимо один одного, щоб розлучитися через це. Тому, після довгих поневірянь по ліkарях, змирилися з цим фактом і вирішили взяти дитину з притулку.
Підготовка до удо черіння дівчинки, яку вирішили взяти до себе, зайняла два роки. Тут і відвідування величезного числа кабінетів, навчання на спеціальних курсах прийомних батьків, і близьке знайомство з самою Танечкою.
Але от уже все позаду, і ми батьки п’ятирічної дівчинки. Дівчинка зовні схожа і на мене, і на чоловіка. Той, хто не знає, що дівчинка прийомна, ні за що не здогадається про це.
Батьки чоловіка прийняли наше рішення належним чином. Не відразу, звичайно, але прийняли дівчинку як рідну. Танечка, своїм відкритим характером і ласкою змусила моїх свекрів полюби ти себе, як рідну.
— Ну точна копія Пашки! Така ж непосидюча, — іноді каже свекруха, забуваючи, що онука не рідна.
Зайве говорити, що і для нас з Павлом дочка найрідніша людина. Але ось моя рідня навіть бачити нашу дочку не хоче. Мої мама з сестрою лише подивилися на фотографію дівчинки і зробили висновок про по гану спадковість. Мама гидує навіть по імені називати мою дочку.
Лише «та дівчинка». Сестра моя взагалі повела себе підло. Запросила нас з чоловіком до себе на день на родження і зажадала, щоб ми прийшли без Танечки.
— Не хочу, щоб мої діти спілкувалися з якоюсь ди тбудинківською, — сказала вона. — Та й я не горю бажанням спілкуватися зі всякими нелюдами, — парирувала я. З тих пір я з нею не спілкуюся.
Скоро День На родження моєї матері. Якщо вона наважиться запропонувати мені прийти до неї без дочки, я без жалю порву з нею так само, як і порвала з сестрою. Я мати, а значить нікому не дам свою дочку в образу!
